Розміняли золото. Залишились срібні.
Розміняли срібло. Залишилась мідь.
Мідяки нікому зараз не потрібні,
Нічому в кишенях навіть подзвеніть...
Мідь бравурних маршів
Забивала уші,
Поглинали багна
Дрібненьких утіх.
Перш,
Ніж у кишенях,
Пусто стало в душах,
А таке жебрацтво – то найбільший гріх.
Хто за скарб не важить рідний край і волю,
У того зігнута буде вік спина,
Плечи не розправить гідно він ніколи,
А біди й знущання сьорбоне сповна.
У чужого дядька
Мудрості шукаєм,
Скорого рятунку від своїх негод,
А яку ж від предків спадщину ми маєм,
І прекрасну землю,
І який народ!..
Розміняли золото. Залишились срібні.
Розміняли срібло. Залишилась мідь.
А щоб жить по-людськи,
То завжди потрібно
Для людини дещо у душі носить.
Сяргей Законьнікаў
Размянялі золата
Размянялі золата. Засталося срэбра.
Размянялі срэбра. Засталася медзь.
Медзякі нікому зараз не патрэбны,
Нечаму ў кішэнях нават зазвінець...
Медзь бравурных маршаў
Забівала вушы,
Паглынала багна
Дробненькіх уцех.
Перш,
Чым у кішэнях,
Пуста стала ў душах,
Гэтае жабрацтва — самы большы грэх.
Хто за скарб не лічыць родны край і волю,
У таго сагнутай будзе век спіна,
Плечы не расправіць годна ён ніколі,
А бяды і здзеку сербане спаўна.
У чужога дзядзькі
Мудрасці шукаем,
Хуткага збавення ад сваіх нягод,
А ў саміх ад продкаў спадчына якая,
І зямля якая,
І які народ!..
Размянялі золата. Засталося срэбра.
Размянялі срэбра. Засталася медзь.
А каб жыць палюдску,
То заўжды патрэбна
Нешта за душою чалавеку мець.
