1.
Душа моя звільнилася від снігу…
Володимир Качкан
Душа моя звільнилася від снігу,
а від туги не звільниться ніяк.
Я подарую сонцю білу книгу
і спогади відпущу за байрак.
Нехай ідуть, неначе печеніги,
в сліпу опівніч, в невідь, позаяк
безликі дати, мов турецьке іго,
тавром укриють долі віщий знак.
Аж вже тоді прийде нова пора,
де буде сага плинності Дністра
у цьому вічному на світі колобігу,
як гімн життю, як знищення журби,
як воскресіння пам`яті, аби
ще раз душа звільнилася від снігу.
2.
Я вже давно, як той «іван-вставан»,
котрий, підвівшись, знов паде додолу.
Хіба що Слово притулю до ран
і відпущу – нехай іде по колу.
По колу долі крізь густий туман,
усе одно повернеться додому,
а, може, де зоря впаде в лиман,
враз спалахне в гучних відлуннях грому.
І замовчить в мені мотив журби,
і затуркочуть сизі голуби
веселу пісню про добро і щастя.
Злетить любов з коханої долонь,
і заболить під серцем щось… либонь
у ньому знов надія відізветься.