Шлях до Риму. Частина 7. Пробудження в едемі
І раптом все змінилось навкруги –
Чи сон скінчився чи таки померла
Душа, знайшовши райські береги…
Намисто болю замінили перли.
Чи на арені мужньо полягла,
Чи скарана судом за непокору –
Сповна свою розплату допила,
Але звільнилась від страждань і горя.
Перенеслась із Риму в дивний сад,
І відчуття, донині невідоме,
Від жаху пробудило… А краса
Забрала смуток і прогнала втому.
І юна муза, вирвавшись із пут,
Побігла жваво по духмяних травах,
У джерелі омилася від смут,
Убралася в довершеність яскраву.
Життєвих мук щасливий епілог
Знайшли ми у долинах веселкових.
І над усім витав єдиний Бог –
Бог істини і чистої любові.
І звідала душа, що рай – у ній,
Пройшовши крізь страждання і омани.
Якщо це сон – то кращий з-поміж снів!
Хай він триває вічно, хай дурманить!
Не кожному під силу при житті
Пізнати світ і розумом, і серцем,
А полюбити щиро – поготів,
Любов’ю мудрості та милосердя.
Тому, хто бачив пекло і едем,
Не зрадивши добру, торкнувся злого –
Дано збагнути дивину людей,
І віднайти в собі живого Бога.
І дух зміцнити вірою в добро,
У досконалість кожної краплини.
Хай світ не вічний, та допоки кров
Гаряча – буду жити, не загину!
У круговерті боротьби і чвар,
Є істина, дорожча діамантів:
Життя людини – найцінніший дар,
Любити світ – найбільший із талантів!
Кінець
Дякую Вам! 
Мудра і глибинна лірика. 
