«Осьо моя квартира. Прощавай»
Чорнобиль пусткою зіяє.
Кривавий та самотній край.
«Ця пустота мене вражає»
«Синулічка, любимий мій»
Життя, покинуті в вогонь.
Героїв забувать не смій,
Що попіл брали до долонь.
«Розмови в нас були такі:
Сумні й тривожні» - більш ніяких.
У душах посмішки гіркі:
«Велика владі нашій дяка».
Інфаркт країни. Чорний цвіт.
Не мирний атом – смерть людей.
Це знаєш ти. І ще весь світ.
Це біль старих. Це страх дітей.
Скорбота у душі як гість,
А пам'ять як постійний житель.
Це нуль чотири двадцять шість.
Планети цілої гнобитель.
