Дорослішати, прощати
І разом стрічати весни,
Щоб серце не билось в лещатах
Страху, що любов не воскресне,
Щоб чути та поважати,
І легкість давати крилам,
Удвох кожен день - наче свято,
Без хмар з гіркотою насилля,
Уміти завжди поступатись,
Любов пить міцну, наче каву.
В коханні нема винуватих,
Кохання не терпить лукавих,
В нім є лиш заблукані діти,
Що прагнуть так помсти й розправи,
Не в змозі любов народити,
Плекають взаємну ненависть...
Невже почуття лиш для цього?
О ні! То мистецтво є тонке,
Не всі ж мають силу, щоб Бога
У спільну впустить оболонку,
Де потім удвох проростити
Красою наповнену квітку,
Що сонцем кохання зігріта,
В негоду зимову і влітку...
Дорослішайте, прощайте,
Щоб вогник не згас між вітрами,
Відкинувши гордість трикляту,
Єднайтесь назавжди серцями!
Чудово, дуже сподобався. Особливо цей уривочок: "Уміти завжди поступатись, Любов пить міцну, наче каву. В коханні нема винуватих, Кохання не терпить лукавих"
Олександр Обрій відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
