"220 на себя.
Обмотался и вперёд.
220 на себя.
220 на неё.
Ты меня учишь ждать,
и говоришь смешные фразы."- t.A.T.u.
Коли на душі жахливо, коли виливається ненависть через край, коли розумію, що, як був слабкою комахою, так і залишився, що не добився абсолютно нічого, і ще менше доб'юсь, тоді і підходжу до низеньких перил. Смерть... Привіт! Не відповідаєш? А й не треба. І так все ясно. Я ніщо. Був ніким, став ніким.
Смерть.
Ти чуєш?
Перегинаюсь через металеву загорожку і втягую повні груди повітря. Затримую подих, дивлячись донизу. Височенько!
Що буде далі? Залежить від тебе. В цієї історії немає ні кінця, ні початку. Є тільки холод, що роз'їдає почуття зсередини. Немає сенсу любити. Я ж слабкий. Нащо тоді взагалі жити?
Бувай, світ. Бувай, небо. Удачі. Хай хоч комусь пощастить більше за мене. Не вагаючись, ступаю крок в порожнечу.
Кілька секунд польоту.
- Привіт.
- Хто тут?
- А кого ти бачиш?
- Нічого. Одна темрява.
- Я і є Темрява.
І це все через неї?
