Важка рука важкої долі.
Неле́гким герцем кулака.
Не встиг же я зібрати волю,
Зрушивсь удар на слабака.
Кажу я правду? Може й ні.
Туман вже розум охопив.
Сп'янилось геть-таки мені
Від сотень негативних «див».
Яскравий промінь вдарив в ум:
Буває гірше, знаю вірно.
Лиш засидівся клятий сум.
Що день за днем – а все манірно.
Та ось картина, річка – ось!
Там сонце світить багрянисте,
Із лісу дикий-дикий лось
Крокує шляхом урочисто.
Одне лиш дерево, лиш звір –
Іскра спалахує одразу –
Милуй, голуб, лелій мій зір,
Щоб не одну сказать міг фразу.
Мить – тверезіння. Ой, це що?
Лиш сон? Який же був приємний!
Від смутку не втечеш в кіно,
Куди б не втік – а все даремно…