Коли вітер легенький дихнув,
Коли погляд понісся до неба,
Я легко так, тихо зітхнув,
Бо збагнув, чого мені треба.
Треба сили надати красою,
Треба все роздивитись навкруг.
Досхочу милуватись горою,
Бо від неї захоплює дух.
Тут птахи все літають, хто швидше,
Тут шпаки, ластівки, горобці:
Хтось літає тут вище, хтось нижче.
Журавель же сидить на ріці.
Подих й душу тобі запирає,
Коли моря відвідуєш глиб.
Дрібничка, та вже надихає
Під дощем отой знайдений гриб.
Відчуваєш свободу й невтому,
Парашут відкривається вмить.
Не доба промайнула потому,
А в душі вогник все ще горить.
Смакуй оце все і не тільки,
Відчувай кожен дотик Землі,
Бери все найкраще, оскільки
Найкраще все тут – на землі.
Коли погляд понісся до неба,
Зрозумів я, що мудрість гласить:
«Живи не так, як комусь цього треба.
Живи так, як тобі кортить!»́́́́
