Ти пам'ятаєш ту казку
Де все було так чарівно?
Де на маленьку комашку
Перетворилась царівна?
Здавалося те безглуздям:
Що гарного в тій комашині?
А зараз я так жалкую,
Що це не можливо людині.
Тепер ти далеко...Назавжди...
Напевно забув казки ці,
А я забути не можу
Очей твоїх блискавиці.
Згадала: в щасливі хвилини
В очах не згасало сіяння,
І ти своїм сонечком ніжно
Мене називав до остання.
Так «сонечком» ясно-червоним
Хотіла б зненацька я стати,
Щоб полетіти по світу
Коханого відшукати.
Знайшла б тебе, сіла на руку
Теплом твоїм власним зігріта,
А ти би й не знав, що поруч
Царівна з минулого літа.
Жила б на віконці, де квіти,
По хаті б я зранку літала,
Крізь чорнії діри зіничок
У думи твої б проникала.
Здійснилася б мрія давнішня:
Бути завжди з тобою
Мені все одно змією,
Царівною чи ягою,
Чи сонечком ясно-червоним...
Ти тільки коханий послухай,
Бо я тобі не набридатиму,
Не лізтиму в очі, як муха.
Але, якщо знов довірюсь
Теплу твоїх рук, то безжально
Благаю: не роздави мене,
Як наше колись кохання.
1996