Смак твоїх губ лишився на моїх устах,
я тану вся від дотику твоїх рук,
і вже не знаю, де душа моя
чи на землі стоїть, чи десь на небесах,
а у твоїх обімах забуваю біль сердешних мук.
Ти ніби в серці є,
живеш собі, радієш,
і ніби за замком моя душа від тебе скрита,
скоріше всього тобі непотрібна,
ну і нехай, нічого з цим не вдієш.
Буває так, що все ламаю й б'ю,
а потім десь тихесенько ридаю,
але все розуміючи, говориш "пробачаю".
Тоді, коли ніхто не вірить, коли всі проти нас,
я перестану вірить, то ти повір за нас.