Тролейбус поїхав, мов човен по річці,
Мотор завиває, як хворе щеня.
Старенький тролейбус, як танк на узбіччі,
І їхати хоче, та сили чортма.
Розхлябані двері гарчать безупинно,
У повнім вагоні стоїть духота.
Я тут – безкоштовно, бо півтори гривні
Мені дарувала держава моя.
Я вийшов не там, переплутав зупинку,
А човен-тролейбус так швидко пішов…
Піднявши свою застарілу торбинку,
Зігнувшись дугою, пішов пішаком.
Мчать обіч стрімкі «мерседеси» та «форди»,
«Еліт-Транс» автобуси борзо біжать,
А в спину нахабно сміються бігборди,
Та поруч зачумлені люди спішать.
І діла нікому немає до мене:
Іди чи сиди, чи впади, чи ридай…
Один я стою, як в пустелі безмежній,
В пустелі, що зветься землянами – рай.
Я в ньому не хочу нічого, ні крихти,
Бо в пеклі людському давно я живу.
Я майже дійшов до своєї зупинки…
Пробачити гріх людям в Бога прошу.
