Все прокидається довкола.
Весна – квітучая пора.
І прибирається квітково
Щорік Тарасова гора.
Палахкотять вогнями квіти
Як промінь сонця, що не згас.
Дорослі їх несуть і діти,
Бо він – у кожному із нас.
Бо він учив нас так кохати
Річки, степи, ліси, лани,
Як може син любити мати:
Від перших днів – до сивини.
Він землю вчив свою любити.
І не лише за хліб та сіль.
Щоб в серці нам могли боліти
Її образи, гнів і біль.
Щоб кожен знав: земля – це мама,
А люди – сестри і брати.
Його давно немає з нами...
А час нестримно так летить!
І нині, згадуючи сина,
Зібравши в серці все добро,
Шумить гаями Україна,
Вирує Батечко-Дніпро.
Квітує снігом калиновим
І щирим золотом ланів.
Вона відроджується знову
Любов’ю дочок і синів.
Вона, розтоптана, воскресла
Серед зневаг, тортур, спокус,
Бо ще була у неї Леся,
І Симоненко був, і Стус.
Багато – знаних і незнаних,
Від кого світло завжди йде,
Сердець гарячих, полум’яних
Було у неї і буде.
Сердець, які завзято сіють,
Бо вже пора, давно пора,
Насіння правди і надії,
Зерно любові і добра.
І знаєм ми, що неодмінно,
Попри непевності усі,
Повстане наша Україна
Колись у величі й красі,
У славі, злагоді і силі.
І вродить те, що проросло.
Щоб і Тарасу у могилі
За нас не соромно було.
На жаль, а таке можливе, на слуху інший Симоненко. Це мені прикро за те, що я сприйняв це інакше. Правота ваша. То залишається вибачитися, що я і роблю.
Olga Kalina відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарний вірш, але як це Симоненко = Стусу? Тим більше, що Стуса немає завдяки Симоненкам, а Симоненко є тому, що нема Стуса!
Olga Kalina відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Я правильно зрозуміла, Ви маєте на увазі поета Василя Симоненка, якого теж, до речі, вже давно немає?"Не шукав я до тебе ні стежки, ні броду, бо від тебе узбіччям ніколи не брів. Я для тебе горів, український народе. Тільки, мабуть, не дуже яскраво горів".Бо ніяких інших Симоненків епохи Стуса я не знаю. Можливо, чогось в історії не довчила, то просвітіть.
