Похрещені сонцем приречено смакують дощем,
Чудернацька осінь тиражує містом сірість...
Так безпечно і простіше - заховатись під плащем,
Й імітуючи присутність, перейти осінність...
А втім, усе як завжди - нудно аж до чортиків,
Якісь новини знову бубонить приймач і ТВі,
Так хочеться Верлена, скрипки, чаю й дотиків,
А за вікном лише мамірно човгає старий трамвай.
Скажи, якого ж біса осені оцій так треба,
Навіщо знову вкотре бути символом печалі?
А нам би трохи сонця, люмен світла й краплю неба,
А нам би горстку щастя й полум`яно-літні далі.
Ввійти в нове життя, немов в вишневий сад,
І стиснути все незабутнє в пам`яті, у жмені,
А хтось як завше дивиться на зорепад
й ховає крихти сонця-літа в себе у кишені...
Ввійти в нове життя, немов в вишневий сад,
І стиснути все незабутнє в пам`яті, у жмені,
А хтось як завше дивиться на зорепад
й ховає крихти сонця-літа в себе у кишені... Дуже гарно...
Квітка Надії відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так хочеться Верлена, скрипки, чаю й дотиків,
А за вікном лише мамірно човгає старий трамвай...- Так,і по собі бачу,що осінь частенько навіює щось сумбурне і настрій такий мінливий... Так настроєво змалювали осінь!
Квітка Надії відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
А нам би трохи сонця, люмен світла й краплю неба,
Так,і по собі бачу,що осінь частенько навіює щось сумбурне і настрій такий мінливий... 
Так настроєво змалювали осінь! 
Приємний Ваш коментар,Наталочко 
