Збираються птахи в далекий вирій,
Летять в своє, щасливе майбуття.
Сидить самотньо голуб сизокрилий
В згадках про світлі дні свого життя.
Насняться інколи йому голубки чари,
Стрічки річок, та зелень полонин…
Колись удвох літали, ми під хмари,
Та час настав, залишився один.
І доки не закриті його очі,
Любов не згасне, що в душі цвіла.
І він частіше бачить серед ночі,
Її таку, яка колись була.
Спливли в блакить літа її дівочі,
Та й він давно упав, вже, на крило.
І як не міцно сплющуються очі,
Все рівно бачу, те все - що було.
В гірких думках проходить осінь п’ята,
Клин журавлів пропав у далині.
Давно в блакить літають голуб’ята,
Бо та блакить, тепер не по мені.
Коли ж Господь з’єднати їх пророче?…
Бентежать знову дивовижні сни.
А пам’ять клята, ну ніяк не хоче
Забути чари їхньої весни.
СіКалін.
