Побачила синю блакить,
Пуп’янки листя зелені
Й весни чарівної мить
Вдихнула в легені.
Ожила, як квітка,
Сама ж собі зацвіла
Й у сердечко хвіртка
Вітром замочки зняла.
Тихо сковзнула,
У світ той новий
Про обачність забула,
Але ж ти такий...
Наче вітер у спеку,
Наче мрія далека моя,
Погляд твій - далекі смереки,
Думка - ясна мов зоря!
Разом у надвечір’я,
Дарував ти букети зірок
І здавалось не вірю я,
Що у світі не має казок!
Боже, чи варто було
Бачити ніжне кохання?
Навіщо воно проросло
Із ночі в світання?
Чи для того,
Щоб знала я болю,
Чи щоб образ святого
Був назавжди зі мною.
Боже, бачу той образ -
Люстерко шалених ночей.
Скільки дитячих сліз
Втру я із його очей...
Знову тихо, ти уві сні,
А за вікном уже вечір,
Одиноку мене,
Ніжно огорне за плечі.
19,04,05
