Інкогніто були ми і лишились
У сірих буднях, в світлі перемог.
У цьому світі наче всі сказились,
Лишивши нас удвох без засторог.
Інкогніто лишаємось ми й досі,
Сьогодні більше нікуди втікать.
Про холод за вікном співає осінь,
А ми тепло удвох вчимося зберігать.
Інкогніто залишимось назавжди,
Немає наших позивних й координат.
В думках моїх ми інколи стрічавшись,
Тонули вдвох в мелодіях сонат.
Інкогніто – як маска для знайомих,
Як опіум на двох в чужих світах.
Інкогніто удвох щоразу хворі,
Вдихаєм вірус, що збігає по вустах. (10.11.2012.)