всі двері в котрі
ти входиш
перетворюються
на салат з броколі,
котрий поїдає
настільна сова,
вона малює дерева
охоплені полум’ям,
зі стіни стирчить
газова труба
і газ
потрапляє в легені,
ти смієшся
і чахнеш,
чахнеш
сміючись
чорний пастор,
що завис із повіями
в картині
з восьми кольорів
ласкає їх тіла
ти лічиш
лічиш
лічиш
лічиш
лічиш
лічиш,
бо лічильники
вилетіли
і більше не працюють
а газ все більшим об’ємом
потрапляє
всередину твого світу
твоя матриця руйнується
і вже не має шестизначного
коду
є потрійний маленький
код,
створений
з сусідніх п’яних орбіт
космонавти бухають,
обкурюючись
гашишем,
і невеликі на зріст
білки
носять дітей на руках
всі моляться за Ґорана
Бреґовіча,
ти молишся за себе,
бо вже не можеш витримати цього
сміху
ще трішки газу і ти луснеш
і з твоєї черепної коробки
потече сіра рідина,
утворюючи каналізаційні стоки
і гори
з ченцями
і ватними солдатами
позахмарного альянсу,
а якщо ця музика у вухах
не припиниться,
то всі собаки
викинуть
свої принципи
на сміттєзвалише,
де місце не їм,
а торпедним
ракетам
і пральним
машинам.
отже, ти просиш космонавтів
відіслати звістку любій матусі,
що з тобою все гаразд,
ти тільки в квартирі,
заповненій
газом
ти зараз не в змозі
ні пити
ні обурюватись,
що ти не живеш у центрі Європи
коли ти помалу відходиш
космонавти уже не тут,
а десь під зірками,
знову бухають,
але цього разу
вже одеколон
ти спітнів
і футболка твоя
нагадує
амазонські ліси
і шапка перетворилась
у целофан
тепер ти казковий
герой,
що бореться
за популяцію
південно-полярних
пінгвінів.
тепер ти це ти,
бо ти людина,
котра завжди
за щось бореться
перебуваючи
на постійних
відходняках.