На роботі немає що робити. Сидиш собі і б'єш байдики, але ось заходить директор і ти зі швидкістю ракети починаєш перебирати папери або ж щось друкувати....
Пік-момент проходить, директор йде до себе в кабінет, а ти розвалюєшся в кріслі та заходиш вконтакт. Усі твої співробітники он-лайн. Вони як і ти не приєднувались в друзі до директора (ну хто ж такий сміливий?). Заходиш на сторінку головного, і бачиш що він офф, і в тебе на душі зразу ж тепліє. Переписуєшся з кількома, але це швидко набридає, і ти як справжній працівник намагаєшся подолати лінь та сісти за звіти. Але ця страшна та повільна штука, під назвою лінь не відпускає тебе. Ти знов тупишся в екран. Забиваєш в гугл різні приколи та смієшся з них просебе. До чого ж можуть додуматись наші співвітчизники.
Скоро обід. Стрілка часів, наче равлик, повзе до відмітки 13:00. Ти солодко потягуєшся та вибігаєш по пончики. Риссю пробігаєш повз буфет та залітаєш в кав'ярню. Замовляєш каву з коньяком та розповідаєш симпатичній офіціантці про те яка в тебе напружена та тяжка робота. Бігло дивишся на годинник і розумієш, що відведена тобі година на обід проминула, залпом випиваєш каву і плентаєш на своє робоче місце.
Знову те саме. Післяобідній час летить непомітно, але ти звичайно ж помічаєш закінчення робочого дня. Одягаєшся та біжиш додому.
Виникло питання:: якого беника тобі оплачують?
Але ти з усмішкою ігноруєш запитання і йдеш по барам та ресторанах.
