Ніч, в якій залишилась одна з наслідками своїх дій. Одна.
Пальці ,неживі для мене, все-таки натискають клавіші. Це все,що залишилось.
Не чути, здається, найгучнішої і найвеселішої музики,що лунає в навушниках. Вуха також неживі.
Лише серце грає свої дивні ритми. Жива і мертва водночас. Жива для людей,що поруч, але ніколи не відчували мене живою. Мертва для Когось,Хто відчував.
Вбивця. Я є вбивця. Тому й мертва, бо вбила себе в Ньому,вбила Його Віру.
Залишаюсь одна з непотрібними частинками себе,які Він поступово віддає і віддаватиме. Мені вони непотрібні,відторгнення. Вони більше нікому непотрібні.
Пізно плакати, пізно молити пробачення, Його потяг поїхав. Його потяг поїхав від мене, а Віра чекає на пероні або була кинута Ним під колеса того ж потягу.(внутрішнього потягу). Пізно.
Невже створена лише для того,щоб руйнувати?
Всі літери однакового шрифту,але по-різному лунають у мені. Формуючи слова,вони вкотре вбивають мене.
Знову прокидатимусь з отим відчуттям самотності,власної непотрібності,як декілька місяців тому. Але тепер значно сильнішим.
Я боюся ранків,я боюся днів. Крім внутрішніх криків вбиватиме шум людей і Його мовчання. Якщо щодня питиму таку суміш,то колись не доживу до Ночі. Можливо,вистачить одного дня. Завтрішнього.
Не вбивайте інших,бо вбиваєте себе.