Прости, Світланка, не змогла
Прости, що не зуміла,
Що пізно доля нас звела,
І пізно я тебе зустріла.
Прости, що на короткий час
Тобі я стала другом,
Що жити час проплив крізь нас
Й діагноз стукнув, як обухом.
Прости, що мало говорила
Й до істини не докопалась
Я щиро помогти хотіла
Хотіла, а не намагалась.
Прости мене за ту надію,
Що дала тобі, що дарувала
Ти ж говорила: «жить зумію»
Й вона ж з тобою помирала.
Прости, Світланка, що я спала,
Що не несла з тобою муки,
Коли свіча твоя мигала,
Коли масажувала тобі руки.
Прости мене за сльози жадні,
Що на морозі витирала
За пошепки тих слів нескладних,
Що до тебе я промовляла.
Пости, Світланочко, прости
Що твій віночок не несла,
Що не могла тебе спасти,
І не прибрала в душі безлад.
Прости, що пригрорщу землі
В сиру могилу не кидала,
Що на обід, де всі були
Я (не змогла буть), не попала.
Прости, мій друг, мене прости
Що ти десь там, а я лишилась
Та кожному свій хрест нести
Зустрінемось трохи пізніше.
29.01.2012
Не треба картати себе...Не завжди ми можемо зробити те,що хочемо.Теж колись втратив друга.Прикрою і неочікуваною була його смерть.Ввечері розмовляли сміялись,а на ранок я дізнався,що його не стало.Багато років минуло,а я й досі пам'ятаю його голос,чую сміх...І постійно жалкую,що мене не було поряд у ту трагічну хвилину.Може все було б інакше.
Думаю, якщо і в чомусь була твоя винна - вона все простила... і ти собі прости 
