Усе життя пан Капка мріяв винайти щось геніальне. Просте i цікаве, що принесло б його місту користь, а йому - визнання i повагу. Треба сказати, що жив він самотньо, у будиночку на краю міста. Вікно маленької вітальні виходило на дорогу, що губилася між темнозелених пагорбів. По обидва її боки невисокі розложисті деревця утворили довгий коридор. Ним приходили в мicтo вeceлi та сумні події, piзнi новини. I саме цей шлях повинен був привести до пана Капки за руку ЇЇ Величшсть Геніальну Ідею. Звичайно ж, на poбoтi у пана Капки не було часу на ці роздуми. Він працював клерком, i мусив пильнувати, щоб вчасно оформляти всі ділові папери. Тож присвячував роздумам вечори та вихідні. І давно б вже щось вигадав. Але щоразу високому польоту його мрії хтось заважав.
Коли пан Капка серйозно розмріявся вперше, його думки перервало тихе жалібне нявчання. Висунувшися з вікна, він побачив під порогом маленьке обдерте кошеня брунатного кольору. Воно мало такий жалюгідний вигляд, що пан Капка мусив тимчасово облишити фантазії та зайнятися непроханим гостем. Спершу його потрібно було добре вимити. Воду довелося міняти двічі, наче це було не кошеня, а брудна ганчірка, якою вже встигли помити yci підлоги в містi. Закінчивши цю непросту процедуру, пан Капка врешті змir добре розгледіти свого нового знайомого. Кошеня виявилося дуже навіть симпатичним. Попелясто-cipe, у темну смужечку, з пухнастим хвостиком. I страшенно худе. Вочевидь, воно давно не їло. Кошеня подивилося на пана Капку круглими жовтими очима i знову жалібно нявкнуло. 3ітхнувши, пан Капка підігрів молоко i налив у блюдечку. Кошеня вдячно махнуло хвостиком i взялося за роботу. А пан Капка знову вмостився на стільчику край вікна i спробував зловити хоча б шлейф від своеї мрії та роздивитися, нарешті, на що саме вона схожа. За хвилину його спроби знову були перервані пухнастим створінням, яке, наївшись i трохи знахабнівши, по штанях та сорочці видряпалося панові Капці на плече i голосно замуркотіло у самісіньке вухо свого нового господаря. Нічого цікавого за таких обставин пан Капка, звичайно, вже не мir вигадати. Тож взявся влаштовувати ліжечко для котеняти. Помістивши свого непроханого гостя у нову „оселю", господар зайнявся хатньою роботою. Про геніальні ідеї зарз не могло бути й мови. Та, як виявилося, це був лише початок. Немов нізвідки, у будиночку одне за одним почали з'являтися нові мешканці. Вийшовши якось вранці, пан Капка побачив біля паркану цуцика. Той був такий слабкий i кволий, що навіть не скавчав. Розсердившись на бездушних бовдурів, що викинули нещасне створіння, пан Капка зателефонував на роботу та попередив, що спізнюється. I зайнявся песеням... Piвнo за тиждень у його двері постукала сусідка, яка знайшла в садку пташку з перебитим крильцем. Довелося змайструвати клітку та взятися за лікування. Добре, хоч пан Капка мав знайомого лікаря. Той трохи допоміг, i справи у пташки пішли на краще. Але за кілька днів пан Капка мав новий клопіт. Хлопці принесли йому їжака зі зламаною лапкою. Отримавши першу медичну допомогу, той швидко освоївся, i невдовзі вже пив з блюдечка молоко разом з кошеням. На подвір’ї невдовзі оселився великий рудий пес без задньої лапи, біля нього прилаштувалася маленька кудлата дворняжка. По книжковій шафі у вітальні поважно розгулював смугастий папужка, а на віконному карнизі кумедно підстрибував жовторотий шпачок, знайдений паном Капкою на дорозі.
Якимось дивом нові мешканці одразу вчилися ладити одне з одним. I всіляко виявляли свою приязнь до пана Капки - иамагалися вмоститися йому на коліно чи на плече, поснідати з його тарілки, скуштувати зубної пасти прямо зі щіточки, тихенко залізти вночі до нього під ковдру. Або затягнути під ліжко шкарпетку, щоб під час ранкових пошуків принести господарю трохи пожовану знайдену річ. Пан Капка не те, що на мріях - на роботі вже не мir зосередитись. Тому якось зібрався з духом - i пішов до мepiї. Biн xoтів дізнатися, куди можна віддати безпритульних тварин. Та виявилося, що нікуди. Закладів для тварин в місті не існувало. Засмучений пан Капка повернувся додому, де його радісно зустрів гурт „квартирантів”. Нагодувавши ycix, i повечерявши вже десь о дванадцятій, пан Капка виршив, що далі так жити не можна. Тож, взявши олівця, заходився щось малювати у зошиті. Це забрало в нього кілька вечорів. Довелося радитися з спеціалістами, зробити чимало розрахунків. Але наступного тижня він приніс до поштового відділення великий товстий конверт з позначкою „на конкурс”, якого відіслав губернаторові.
Задоволений тим, що домашнє „господарство" скоро не заважатиме пошку Геніальної Ідеї, пан Капка повернувся до щоденних справ. Тепер він мiг спокійно працювати i доглядати веселу компанію. Ось-ось вони отримають нове житло і залишать його у спокої. Іншого пан Капка навіть не міг уявити. Так минув місяць.
Якось вранці у його двері постукали. ,,Мабуть, нового мешканця принесли” - приречено вирішив пан Капка i пішов відчинити. Та, на превеликий подив, побачив мера міста, i з ним якихось поважних людей. Зайшовши в кімнату, вони урочисто привітали пана Капку з перемогою у конкурсі і додали, що за останні роки це - найкраща пропозиція по благоустрою міста. Мер пообіцяв, що притулок для тварин збудують вже до кінця року. Цю новину схвально прийняв не лише пан Капка. Усі мешканці, що спочатку поховалися, почали потроху визирати з різних кутків. Побачивши, скільки у пана Капки „квартирантів” та як чудово вони себе тут почувають, мер одразу ж запропонував йому очолити майбутній притулок.
Поважні гocтi вже пішли, коли схвильований пан Капка нарешті оговтався. Смугастий папужка злетів йому на плече i легенько скубнув за вухо, кошеня терлося об ноги й муркотіло. Решта ж компанії з цікавістю поглядала на пана Капку: чи здогадується він, кому саме завдячуе здійсненню своєї заповітної мрії?
ID:
374481
Рубрика: Проза
дата надходження: 31.10.2012 09:08:12
© дата внесення змiн: 31.10.2012 09:08:12
автор: Olga Kalina
Вкажіть причину вашої скарги
|
