Епізод другий.
Саме розуміння мені завжди не вистачало. Мені дано переживати, співчувати близьким мені людям, близькім по духу, наділяти їх якоюсь долею везіння. Мені дано це від самого народження, але у відповідь отримувати тільки ляпаси. З мене досить, подібного більш не буде, більш не підставлю я щоки, ні правої ні лівої. Тільки Ольга зараз мене хвилювала, інколи змушуючи радіти як мала дитина, інколи зціплювати зуби від внутрішнього болю. Її цинізм боляче бив по моїм почуттям, і виникало бажання вилити каву, попрощатись з нею, і знову лишитись на самоті з своїми думками. Період знайомства давно минув, Ольга й далі лишалась замкнутою в собі, це відчувалось коли ми були на самоті. З іншого боку, саме спілкування з нею змушувало мене дивитись на світ іншими очима, це відчувалось під час прогулянок по Києву. Вона показала як знаходить жабу на будинку з химерами Городецького; це вона показала свій власний Київ, відомий тільки їй одній. Тільки з нею мені було спокійно на самих людних зборищах неформалів Києва, спокійно та безпечно ( це не смішно, я просто не люблю натовп). Ми пили літрами пиво з готами біля Сагайдачного, місця збору багатьох готів, і слухали до ранку гітару. Це з нею провів мало не добу серед старих рокерів в сталінці Оболонського району, заливаючись пивом і слухаючи записи "Kvin" "Scorpions", і спали вповалку на підлозі, засинаючи під тихе, тепле дихання Ольги у мене на плечі. Саме в такі моменти я відчував себе щасливим.
"Що тобі не дає спокою, нервує?" – запитала Ольга, як тільки я перекотився на спину. Димок від припаленої сигарети піднявся до стелі і розійшовся по кімнаті. Кохатись з Ольгою, всеодно, що з надувною лялькою для моряків, доволелось переглянути свої погяди на любощі, і ніяк не звикну до такого ставлення – після палких поцілунків, слів, байдужий та холодний голос ставить запитаня, на яке вона чекає відповіді. – "Мене хвилюєш тільки ти, як і нервуєш." – "Я, це само собою, - усміхнулась Ольга. – Три місяці тобі не затишно." – "Ти сама все знаєш, не змушуй мене озвучувати в голос давно відомі речі." – За цей час до мене намагались прорватись не тільки Марія, всі хто мене знав з її компанії. Ольга прийняла екран, і тільки давала мені час на роздуми над своїми вчинками, вважаючи мене цілковито не правим. Та й сам вже розумію, що псих мій затягнувся, і тільки гордість змушувала й далі вести себе хамськи по відношенню до Марії. – "Що ж ти пропонуєш?" – я був здивований, досі Ольга не виказувала подібного зацікавлення моїм життям, роблячи все, що вважає необхідним. – "Ти сам маєш знати... Ще одне, тут стає холодно, ти можеш захворіти. Мати ще місяць буде у відрядженні, можемо перебратись до мене. – Тут вона була правою, і варто було над цим подумати. Потім вона додала: - Ти говорив, що чоловік Марії добре знається на машинах. Моя простояла два роки в гаражі, не давно пробувала завести, все даремно, потрібно викликати майстра, або вести на СТО, самій буде важко." – "Мені буде соромно одразу ж заговорити про справу..." – "То ти готовий подзвонити Марії?" – зловила на слові Ольга. – "Заради тебе, я готовий на все." – "Заради мене не потрібно. Заради вашої дружби, мені важко її обманювати. Вона відчуває, що чимось тобі зробила боляче, поясни, тільки не психуй, не роби з неї ворога." – "Чому це тебе так хвилює?" – "Твій настрой, внутрішньо ти готовий до розмови, і прагнеш вашого тісного спілкування... повернення абсолютної довіри." – "Я починаю вірити тобі, цього мені достатньо." – "Мені ні, твоя роздвоєність почуттів заважають, мені й без того боляче." – Цього було достатньо, я не міг подумати, що подібним чином я причиняю біль дорогій мені людині.
Це був суботній вечір, ще не пізно набрати Марію. Вона тут же відгукнулась: - "Полковнику, що трапилось?" – "Привіт, Марія, ти де зараз?" – "Їду з центру на машині." – "Можеш до мене заїхати?" – "Зараз буду." – послідувала коротка відповідь і короткі гудки.
У нас лишався час, щоб одягнутись. Тільки Ольга пішла в іншу кімнату, як на кухні почулось знайоме: - "Тук тук." – Марія сама відчинила двері. – "Тук тук. Проходь, Марія." – вона пройшла до кімнати, і почала засипати запитаннями. Я ж поки відповідав короткими фразами, поки не був готовий до важливої розмови. – "Постарайся мене вислухати і не перебивати, - Марія припалила сигарету, оголошуючи про готовність. – Перш за все, вибач мене, я не мав права посилати те повідомлення. Просто мені в той понеділок стало особливо боляче. Тоді, в суботу, на дні народження в Ельфа, між нами був сильний емоційний зв'язок, його болісно урвали, і тільки я це помітив, ти ж не зрозуміла мого стану. Потім, в неділю коли обіцяла подивитись швейну машинку, я день прочекав тебе, відчуваючи наростаючу порожнечу, і впевнився в ній коли приїхав ввечері. Плакати, нервувати більш я не хотів, агресивні виступи могли б попасти відкатом на тебе, я цього не хотів. Тому й виставив екран, а та смс була останнім вибухом психів. Вся біль, що накопичилась за цей час, була в тому повідомленні. Біль від твоєї неуважнеості до моїх слів, біль від самотності. Ти можеш сказати, що я знаю де ти живеш, але ж справа не в цьому. Я не даремно багато раз говорив, що не люблю нав'язуватись, не раз говорив – коли я три дні не відзвонююсь, варто самим про мене згадати. А тобі власне не раз говорив, що найцінніше в нашій дружбі, для мене власне, наше тісне спілкування. Спілкування на рівні розуміння один одного з пів слова. Я вважав, що ти розумієш це, а вийшло інакше, мої слова йшли мимо тебе. Мабуть тільки я здатний приміряти на себе шкуру близьких мені людей, і тому розуміти, брати близько до серця всі проблеми, і так само відчувати. Я просто зневірився в тобі, в нашій дружбі... Ти можеш сказати, що не давала приводу, та саме неуважність до моїх слів, і була приводом до цього... – паузу в моєму виступі зробила Ольга. Поставила на столик каву, і сіла поруч мене. Пора міняти тему. – Вибач, Марія, та це все, що я хотів сказати... Знайомтесь, моя дівчина Ольга, мій близький друг, Марія." – короткі фрази про радість від знайомства, і далі розмова йшла в загальному руслі. Я похвастався новим сюжетом, що пройшов стадію "обсасування" і був готовий до написання, похвалився придбаними обновами з одягу і великою кількістю роботи. Марія ж розкала про роботу Макса, що і їй пощастило знайти гарну роботу. – "Та, між іншим, - тепер можна і перейти до машини Ольги. – Для Макса є халтура." – Ольга в двох словах пояснила проблему, обоє краще мене знались на машинах, я ж тільки пив каву, і слухав розмову двох знаючих людей. – "Ми на тижні перебираємось до мене, думаю на вихідних можна було б, щоб Макс подивився машину. Там домовимось..." – "Добре, я поговорю з ним."
Близько до півночі ми провели Марію до машини чоловіка, що вже чекав на вулиці, і розішлись задоволені вечором.
Як правило до роботи я добирався без пересадок, була зручна ранкова собака, вона йшла через весь Київ, мимо моєї роботи, ходу всього десять хвилин. Вже додому доводилось добиратись через три пересадки. Особливих проблем не було, і звично, допомагала музика з навушників. Проблеми починались на Святоші. На собаці їздив принципово зайцем, щоб попасти на платформу доводилось пригати на платформу. І тут не давно став на заваді молодий охоронець, він просто ходив по краю платформи, не даючи зайцям влізти на платформу. Настрою знущатись, в своєму звичному режимі, просто не було; довелось вертатись до кас і брати квиток, ще й відчути на собі насмішкуватий погляд пацана – охоронця. Вже сидячи в вагоні встиг поспостерігати як йому довелось побігати по платформі, ловлячи "пригунів", кільком юнакам пощастило пригнути на платформу.
А дома, в розмові з Ольгою, розповів про цей випадок. Розмови з Ольгою нагадували розмови з самим собою, вона мало коли підтримувала розмову; можливо саме тому не піднімав теми про своє інше захоплення – тривалий час писав бойову фантастику, і мені дуже не вистачало знаючої людини, відчувалось, Ольга могла б допомогти.
В п'ятницю таж сама історія, охоронець не помічаючи натовпи "пригунів" вже чатував на мене на краю платформи, був готовий йти до кас, коли помітив поруч Ольгу. І тут же війнуло холодом по ногам, і внутрішній голос, що наказав: - "Пригай на платформу." – мені здалось, що це просто глюк, а за хвилину голос знову пролунав в свідомості: - "Пригай на платформу, скоро собака." – довелось послухатись внутрішнього голосу. Швидко спустився до колії, не відводячи погляду від охоронця, помічаючи на периферії зору постать Ольги, пішов до платформи. Свідками ганьби охоронця були чисельні пасажири на платформі – пацан скочив в низ, шанобливо схилився: - "Прошу, дорогий пане!" – і склав руки в замок, щоб підставити під ногу і допомогти вилізти. Довелось підіграти, відчуваючи на собі погляди пасажирів, і холод від Ольги. Тільки випригнув, відвів її по – далі.
"Що ти собі дозволяєш? Це його робота!" – з притиском мовив на вухо, мене хвилювало саме таке використання її сил. – "Я нікому не дозволю тебе ображати..." – "Але ж..." – заперечив іншим тоном. – "Я ніколи, нікому не дозволю тебе ображати... – від подиву я відступив на крок, в перше в голосі Ольги відчулись емоції – образа, тепло, і трохи категоричний тон. – Я справді нікому не дозволю тебе ображати." – і в перше сама притулилась, і поклала голову мені на груди. На душі тут же потеплішало, не даремними були мої намагання зігріти холод душі Ольги, не даремними були мої сльози і приховані істерики.
А в Ірапені повела на інший бік переходу. – "Їдемо до мене. Завтра субота, буде час відпочити і освоїтись. – Я завагався. Не хотілось виходить з звичного режиму – по розкладу кава, необхідно щось купить до столу. Ольга вірно все розцінила. – Йдемо вип'ємо кави, все інше я вже купила."
Потім знайомий таксист довіз по вказаній Ольгою адресою, і зупинився біля добротного будинку за високою кам'яною огорожою. Я дуже довго вважав, що мене не можливо здивувати, виходить я помилявся. Будинок мав два поверхи, з двору було видно ще три вікна типу "ліхтар", на даху тарілка супутникового телебачення, в самому дворі великий гараж; все зроблено на совість, добротно, одразу ж відчувається рука господаря, необмеження в коштах. На другий поверх вели окремі східці, балкон, і масивні броньовані двері, відчинені Ольгою, вона ж і першою зайшла в коридор вмикаючи світло.
"Проходь, почувайся як дома." – тихо мовила. У мене не виникло бажання доповнити вираз фразою " і не забуйте, що ви в гостях" виникло враження, що саме цей будинок на тривалий час буде моєю другою домівкою.
Ольга займала весь другий поверх, і частину третього. На другому поверсі ванна, вітальня і дві великі гостьові кімнати; на третьому її спальня, та робоча кімната. І кругом килими, на підлозі, на стінах; що перше попадало в поле зору книжкові шафи, я не знавець, але одразу видно з якою любов'ю створювалась ця бібліотека, і картини на вільних місцях. В основному марини, натюрморти, в вітальні, куди запросила Ольга, помітив кілька картин в стилі ню. Потім вже відмітив масиність меблів, диван, зручні крісла навколо низенького столику, великий плаский телевізор з системою домашнього кінотеатру, і велику кількість дисків для DVD. Ольга лишила мене в вітальні на кілька хвилин, а мене вже потягнуло до дисків, ритись в книжках було соромно. Одразу впадало в око з якою любов'ю підібрано фільми, наукові документалки, фантастика, серіали, навіть анімація і порно.
"Став, що хочеш, мені потрібно приготувати вечерю." – оглянувся. Такою гарною і принадливою я ще не бачив Ольгу. Вона встигла переодягнутись, замінивши звичний чорний одяг на пів прозорий халат, з бісерною вишивкою, його довжину компенсували повздовжні розрізи на стегнах. Не витримав цієї спокуси, щоб не обійняти і міцно притиснути до своїх грудей. В перше я відчув, що вона жива – досі було враження, що обнімаєш льодову скульптуру, від неї йшла відчутна жива хвиля тепла, а під блудними руками відчувалось ніжне, піддатливе дівоче тіло. – "Олюня, маленька моя, яка ж ти в мене гарна." – вирвалось з мене, в приливі ніжності. Вона підвела голову, і легко усміхнулась, в перше в усмішці не було, вже звичного цинізму. – "Я приготую тобі королівську вечерю, вишкребу тебе, вичищу нігті, а потім ти приймеш ванну, яку має приймати мій, і тільки мій, чоловік. А заодно я виперу весь твій одяг." – тут я зробив помилку, наважився заперечити: - "Може прати нічого не потрібно." – і тут же мене окотило хвилею, вже звичного, холоду. Вона враз змінила вираз обличчя. – "Не переч мені, ти в мене дома, і приймай все належним чином."
Коли вечерю було приготовлено, Ольга покликала мене до столу. Кухня вражала своєю величиною і кількістю кухонної техніки. На столі кілька страв, салати, ікра, добре, що нема столових приборів – не люблю користуватись ножем та виделкою. А до блюд це б личило, коли б не я воно б зайняло належне місце. Відчуваючи ніяковість від такої пишності, кричущого багатства, не відчув, що я їв. Головне, страви були гарячими, і їх було багато, і не було враження, що на потім не вистачить.
По вечері, допомагаючи Ользі приймати зі столу, обійняв ззаду, поклав голову на плече. – "Вибач, маленька." – Ольга повернулась до мене. – "Мене, як і тебе, важко образити, можна зробити тільки боляче. Ти ж дуже дивна людина, сила та вогонь в поєднанні з дитячою наївністю. Ходімо до ванної, я займусь тобою."
І вона зайнялась мною. Випарила нігті на руках і ногах, вичистила та привела в порядок. Вивчаючим поглядом спостерігала за мною коли роздягався і залазив ванну, погляд ніби пронизував наскрізь, мені, на якусь мить стало соромно за свою худобу та сутулість, вузькі груди і повну відсутність м'язового каркасу та рельєфу. Спокійніше стало коли Ольга пустила воду і вийшла з ванної кімнати.
Вперше в житті я міг в ванні розтягнутись в повен ріст не впираючись ногами в інший край, більш того, ванна мала зручний підголівник, на який так приємно опустить голову, і тоді можна заплющити очі, відчуваючи як гаряча, на межі терплячості, заливає голе тіло. Хвиля розслаблення, очі самі заплющились. Коли ж розплющив, помітив Ольгу. Вона сиділа на східчиках до ванни, поруч неї пляшка з барвистою етикеткою, сигарети, запальничка, а погляд ... погляд вже не був таким холодним. Виникло враження, що вона милується мною, моєю оголеністю, її погляд міг збуджувати. І під ним стало якось не зручно, щоб порушити мовчанку, бовкнув, що перш прийшло в голову: - "Мрія ідіота, попаритись в ванні." – Ольга промовчала, і тільки розуміюча усмішка ковзнула по устам, вона прожила в мене дома два місяці, і знає, яке це гріти воду на купання, і митись зігнувшись над тазом.
Такого кейфу я ще ніколи не відчував. Між пальцями димить "Kempten bleak", в келишку налито густого напою, ним виявився шоколадний лікер, Ольга як ніколи така близька і рідна, сидить на відстані протягнутої руки. Лікер приємно туманив голову, присутність Ольги, її погляд поступово налаштовували на сороміцькі думки. Коли ж вона занурила руку, і почала легко водить по моєму тілу, нічого не оминаючи, змусив себе заплющити очі, і тільки отримувати задоволення, подібної втіхи ще ніколи не отримував. Її рухи були спокійними та розважливими, в них не було ні зваблення ні милування, а тільки механічне погладжування, повільне вивчення. Вона тільки холодно констатувала: - "Який ти в мене гарний." – На моїй пам'яті були подібні слова, та потім виявилось, що в них не було й долі правди, то чому я маю їм вірити зараз? І краще б я так не думав. Від дівчини, мов хмара, відійшла хвиля холоду.
З таким холодом, байдужістю мене ніколи не мили. Жорстка мочалка не оминала жодної ділянки мого тіла, та ні ароматне мило, ні приємність від миття, не несли задоволення і радості. Хотілось, щоб по – швидше все скінчилось, це нагадувало знущання. Та як би мені не було соромно, боляче, варто замітить, Ольга робила це досконало. Вона все робила по своєму, а коли робила, то робила досконало. Вимила голову кількома шампунями, натерла волосся засобом для укріплення, поки видаляла зайве волосся з мого тіла, так само цинічно і холодно, що я тільки хотів скорішого завершення, засіб для укріплення волосся увібрався в шкіру голови. Після якісного ополіскування з душу, Ольга натерла мою шкіру маселком для тіла. Подала банний халат, провела до спальні, вибрала фільм, поставила, і лишила мене на самоті.
Її холодність, байдужість мені не була зрозуміла, хай вона й читає мої відчуття і може сприймати думки, але ж це не причина до подібного ставлення. Я теж маю почуття власної гідності, а вона б могла пожаліти мої почуття, принаймні власну самооцінку, і не мити з такою холодністю, або в загалі могла не мити, сам би справився.
На якийсь час фільм заволодів моєю увагою, коли ж до слуху долинув плюскіт води, до цього долинав звук пральної машинки, мною заволоділи вже зовсім інші почуття та відчуття. Ольга вабила мене, не дивлячись на її холодність та байдужість; вона досконало вимила мене, знаючи як мені цього не вистачало, то може я не так їй байдужий, як здається на перший погляд. Коли ж в ванній затих плюскіт води, я вже був там.
Побачена картина була варта полотен Рембрандта або да Вінчі. Дівчина, мов Афродіта, в мильній піні, лежала по шию в воді, відкинувши голову на підголівник. І тепер я сидів на східчику до ванної, легко пестив її тіло, відчуваючи під пальцями живе, тремтливе дівоче тіло, а не холодний лід.
Лежачи під пуховою ковдрою, я терпляче чекав поки Ольга приведе себе в порядок після ванної. Милувався як вона натирається на ніч нічним кремом, розчісує своє пишне волосся. В кожному її русі була прихована грація, милування собою. Від цього виникали сороміцькі думки, та їм судилось лишитись думками. Ольга лягла на край ліжка, вкуталась ковдрою і затихла. І так все мовчки, байдуже... мені ніби забили цвяха в груди, з мене було достатньо на цей вечір образ та принижень. Засинаючи я пригадав Одесу, пів року подібного спання – спина до спини, але з дистанцією в десять років даремно прожитих разом років.
Біль від образи був таким сильним, що ніч не пом'якшила його. На годиннику була тільки п'ята ранку, але спати більш не хотілось, як і лишатись більш в цьому будинку. За кілька хвилин вийшов на вулицю. Волога одягу і сирість на вулиці, погане порівняння, але з цим легше змиритись, ніж з цинізмом Ольги, її холодом. Я ще можу терпіти цинізм, але не знущання над моїми почуттями, зневага до них.
Та поки я добрався до свого будинку, образа пройшла, а коли підійшов до дверей, виникло тверезе розуміння ситуації. Ользі дано відчувати думки та емоції, думаючи тільки про себе, свої образи, зовсім не подумав про неї. Адже вона була щирою в своїх діях та словах, вона повірила моїм словам та діями, а тут мої думки...
Так і не зайшовши до хати різко повернувся назад, і мало не був збитий з ніг мотоциклом, що їхав на зустріч. В сідлі була Ольга, це відчутно по хвилі холоду по ногам. Вимкнула двигун, зняла шолом, мотнувши головою розкидала по спині довге волосся. Винувато опустив голову, під її поглядом стало соромно за свій вчинок; та вона вірно оцінила мою поведінку. – "Я так і думала, що ти пішов додому, і не хотів мене будить." – "Здалось, що лишили включеним світло, йшов перевірити. Тут вже згадав, що ти вимикала пробки." – "Заспокоївся, - Ольга проковтнула обман, - тоді поїхали додому. – А потім ніби поскаржилась, чи покартала: - Я пів року не сідала в сідло, на силу доїхала."
Та коли скинув з себе все зайве, лишившись в джинсах та футболці, Ольга обкотила мене хвилею холодного гніву, перемішаного з болем: - "Більш не роби так! я не потерплю обману! Захочеш піти, вилий каву мені в обличчя, але не йди так, мовчки. Я тільки – тільки почала тобі вірити." – Долаючи потоки холоду, вони ніби набули фізичної основи, наблизився до Ольги, притис до себе. – "Присягаюсь, тобі! Повір, а присягаюсь я мало коли... і каву я не виллю, дуже вже смачно ти її вариш."
Примирення ми знайшли в ліжку. І мене вже не так боляче вражала її холодність і байдужість, я вже мав ціль, і перші результати, головне забути про власне болісне минуле, минулі розчарування, і перестати порівнювати колишню дружину з Ольгою. Ця дівчина поза всіх порівнянь і вище тих, кому свого часу віддав свою любов і дозволив її знівечити. Вже не так боліло від її бездіяльності, та відсутнього погляду, щоб я не робив, щоб привернути її увагу, чи викликати емоції. На жодні, самі вишукані пестощі, виходило, що я тільки задовольняю тільки сам себе; тут було чисте поле для використання самих сміливих фантазій, про які можна було тільки мріяти.
Близько до полудня, в цей час я вже заспокоївся, і ми дивились нашу стару комедію, заграв приспів з "Антихриста" Арії. Дзвонила Марія, я вже три дні не видзвонювався, не даремною була моя істерика і те повідомлення.
"Да, Марія!" – "Полковнику, чим займаєшся?" – "Граю в гру, ноги вище голови." – Ольга цинічно усміхнулась, саме в цей момент її ноги були біля мого обличчя, мені подобалось цілувати її пальчики на ногах. – "У Макса є кілька вільних днів, я говорила за машину з ним." – "То їдьте до нас зараз." – Ольга назвала в трубку адресу, і попросила взяти кілька інструментів.
Буквально за годину друзі були з нами. У Макса горіли очі, і не допивши кави пішов за Ольгою в гараж. Тримати в вітальні Марію було не зручно, для наших розмов підходить більш простіша обстановка, така як в робочій кімнаті Ольги. І знову між нами тільки журнальний столик і абсолютна відвертість.
"Я можу тебе порадувати, редакція в Харкові, погодилась прийняти твою повість для прочитання." – "Всі ж мої записи на тому компі, коли буду дома, не відомо, та й чи зможу розділити повісті на різні дискети... – оглянувся на новітній комп Ольги. – Думаю, вона допоможе мені. Коли щось придумаю, я наберу тебе." – Марія кивнула в згоду в своїй манері приплющуючи очі. Запалили, Марія роздивлялась кімнату, легко усміхаючись коли погляд натикався на плакати з рок – співаками. Заговорили про наші справи, похвалився великою кількістю роботи на складі – тридцять машин за день, це було навіть дуже багато. В кількох словах розповів новий сюжет, що вже пройшов стадію "обсмоктування", що передувала написанню на комп'ютері. Марія ж похвалилась, що в Макса на СТО роботи по саму зав'язку, що й вона сама найшла роботу, що цілком підходить її потребам та необхідності заробляти на свою сімю. Поступово розмова дійшла до теми, що найбільш мене хвилювала, Ольга і її холодність. Марія ж була не тільки розумною, але й мудрою, що дивно для її віку. Їй можна було довірити найпотаємніше, давно пройшли ті часи коли мені було важко підбирати слова. Коротко розказав історію нашого знайомства, свої відчуття, і біль, який несе своєю байдужістю та цинізмом.
"Я вже дивилась на неї, всі її почуття закрито. Був шок, що й був причиною подібного стану. Ти можеш бути самим кращим коханцем, і пестощі можуть бути самими вишуканими, вона нічого не відчуває. Цинізм, байдужість, захисна форма мозку, свідомості." – "Я ж тут до чого? У мене інше ставлення до неї." – "Може минути багато часу, поки ти пробудеш в ній жінку, і вона відчує тебе. Коли б ти міг кохати, вогонь твого кохання зігрів би її, розтопив би лід її байдужості та холодності." – "Так, я це знаю. Але ми обоє знаємо, що минулись ті часи коли я міг покласти своє кохання до ніг коханої дівчини. Давно все вимерло, я тільки здатен на повагу, захоплення, вірність. Може з Ольгою в мене є шанс, і я поверну собі здатність кохати до самозречення."
За кілька годин до нас приєднались Ольга та Макс. Чоловік Марії підсів до дружини, на руках ще були залишки мастила, а Ольга сіла поруч мене на бильце крісла. На мій запитальний погляд, Макс коротко відповів: - "Свічі, свічі необхідно було замінить." – "Ага, свічі, а я мало не весь двигун перебрала." – не піднімаючи питання про платню за роботу, Ольга потягнулась до шухляди і витягла кілька папірців, протягнула Максу. – "Тут талони на бензин, на сто літрів. Вони іменні, але діють по всій Україні. Тобі варто сказати, що Стаханова дала на отоварку, і проблем не виникне. Можеш отоварювати по частинам." – це виглядало як плата за роботу Максу, і він і Марія почали відмовлятись, і наткнулись на холодність Ольги, байдуже не розуміння чому люди не беруть плату за роботу. Мені ледве вдалось заспокоїти ображеного Макса, Марія ж дивилась на мене розуміючим поглядом – вона тепер бачила як мені важко.
Цього ж вечора дзвонила старша сестра, вона мною опікалась, і дивилась, щоб не наробив помилок, по типу останнього мого одруження. В короткій розмові домовились, що я заїду до неї до дому після роботи.
"Ганя, але ж я тепер не сам, у мене є дівчина." – "Значить під'їдеш з дівчиною." – коротко відповіла і відбилась. Ольга ніби чула розмову, холодно усміхнулась, добре знала про мої переживання стосовно знайомства її та моєї сестри, матері не було і Ганя була замість неї.
Ранковий дощ завадив піти на електричку. Не мені, Ольга побоялась, що можу промочить голову, і настояла відвести мене на роботу. За кілька хвилин ми були в машині. Її джип марки "Джіліас" вразив з першого погляду, саме такі машини мені подобались. До роботи добрались швидко, дякуючи ранній годині, та швидкості на якій ми їхали. Встиг тільки помітить, що патрулі ДАЇ ніби не помічають на якій швидкості Ольга керує машиною, цього разу я промовчав. У нас ще лишався час випити кави, я помітив свого колегу з роботи, він мав мій власний нік Вічний поклик, потім пройшов ще один колега, Вітька. Той звернув увагу на машину під нашою конторою, а в відкрите вікно помітив мене, і почув як з колонок грає Висоцький "Балада про любов".
На роботі були на стільки зайняті, що мало в кого був час на запитання хто мене підвіз до роботи; тільки Вітьку похвалився дівчиною, та й то в своїй манері не говорити нічого особливого. За кількістю машин не помітив як минув робочий день, а потім мені сказали, що під воротами стоїть чорний джип. Чомусь і охоронець вже знав, що це машина моєї дівчини, машин вже не передбачалось, і мене відпустили до дому.
Поїздка до сестри пройшла відмінно. Сестра викликала мої побоювання своїм критичним ставленням до мого нового захоплення, могла вислати в магазин за покупками, щоб в приватній розмові дізнатись про дівчину від неї самої. Але обійшлось без того, Ольга володіла талантом подобатись людям. Та й сестра все бачила сама, її безталанний брат попав в хороші руки. Тільки запитала чи нам вистачає коштів, я ж похвалився кількістю машин за день і останньою зарплатою.
Коли зібрались назад було вже за десяту. Дощ і темрява мало схвилювали Ольгу. Вона керувала машиною вміло, і трохи агресивно йшла на обгін, навіть, трохи нахабно. Не раз була ситуація, що я був підсвідомо готовий перехопити кермо, а потім прийшло осяяння – Ольга бачить дорогу і ситуацію в багатьох ракурсах, використовуючи і свої сили і вміння керувати важкою машиною.
Досить швидко я звик до своєї нової домівки, і серед розкоші вже не так ніяково, і мене вже не тягне до рідних стін. Почало виникати забуте відчуття – там де моя дівчина, там і мій дім, не важливо палац це, чи шалаш. Можливо саме ця думка і була першим поштовхом до змін в поведінці Ольги. Змінам не значним, але за життя я став чутливим до любих проявів почуттів та змін в поведінці, в голосі. Коли вона говорила до мене, голос вже не був таким холодним та байдужим, а тіло вже не так холодно реагувало на мої пестощі. До того моменту, коли Ольга повністю відкриється, далеко, та мені варто набратись терпіння, і не зменшувати свого ставлення до Ольги – суміші поваги, нових почуттів, і постійного бажання. Поваги до її знань, вона вміла розвинути тему, підняту мною кількома словами; вміла цитувати на пам'ять вірші, читати улюблені мною уривки з класиків. І в ліжку, навіть за умови її повної бездіяльності, мені ставало з нею все краще, головне вона не робила з себе "недотрогу". Права Марія, тут головне хто кого – чи мій вогонь почуття, що тільки – тільки починає відроджуватись, чи холод та байдужість Ольги, що замкнулась в собі, і нікого до себе не пускає. Я буду першим, і єдиним в її житті, хто займе в неї своє належне місце. На це потрібен тільки час та терпіння. Цього в мене достатньо.
Ось тільки одне, скоро приїждяє її мати. Як вона поставиться до того, що хлопець її дочки вантажник на складі?
ID:
371123
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.10.2012 23:45:59
© дата внесення змiн: 21.10.2012 13:45:52
автор: ПОЛКОВНИК
Вкажіть причину вашої скарги
|
