Я утікаю від самої себе.
Я утікаю від своїх думок.
Коли казав «я не для тебе»,
Немов у серце забивав кілок.
А рани кровоточили, стікали.
Із болем кров мішалася, з вогнем.
Як я б хотіла щоби не казали:
«Не плач! Це перейде, воно мине..»
А я б хотіла, щоб ви зрозуміли:
Коли шукаєш довго і знайдеш,
То неможливо відпустити.
Бо точно знаєш - зразу упадеш.
А встати знову, як непереборне.
І знову виривати сили з печінок...
Те що зробив... то неповторне:
Він витяг сам, і сам вігнав кілок.
Як я б хотіла, щоб ви менше говорили,
Бо слів до ран не прикладеш!
Я хочу, просто, щоб мене любили.
Та як від правди утечеш?
