осінь прийшла
й вкрила листям всю землю.
швидко прийшла
й на душі стало темно..
жовтий листок, відірвавшись від крони,
вже вирушає в останнюю путь.
скоро і дуб втратить цінну корону,
зелені листочки усі оппадуть,
а вітер наспіває колискову
і всі дерева довгим сном поснуть...
палітра всіх осінніх барв
дає нам змогу зрозуміти
яке ж яскраве все-таки життя,
і те, що всі в душі ми діти.
сумна мелодія дощу
відкриє нам духовний шлях.
"прощаєш?" - запитають,
ти скажи: "прощу"
ти зрозумій сумний мотив дощу.
а осінь нам заграє пісню.
реальну пісню про життя.
про те, що виправляти вже запізно,
про те, що з часом речі
стануть на свої місця.
про те, що нам не здасться дивним,
коли ми відлітатимемо в небуття...
а осінь все ж таки проста
і чиста , як сльоза дитини.
та іноді осіннього сірого дня
болить душа. то все дарма,
адже багато й світлих днів осінніх.
та струни серця рвуться і душа
на волю рветься, думку відпуска.
вона подібна до осіннього листка,
що відірвавсь від дерева і прихистку шукає,
шлях подолавши й відлетівши в майбуття...
хтось це усе помітив, хтось вже знає..
а дехто тільки зрозумів...
а дерево в останню путь листочок відпускає,
слідкуючи за тим,
куди листок опісля відлетів...
