Ми приходимо в світ як палає зеніт
від народження зірки нової
і вдихаємо цвіт тих барвінкових літ,
що судилось прожити в любові.
Із дитинства до зір нас дорога веде
по ланах доброчинства і честі,
але іспит нас жде - роздоріжжя круте,
наче карма, лихе перехрестя.
На перехресті справдження надій
свою дорогу відшукать зумій,
не помились, не схиб, не відступи
із перехрестя в зоряні світи.
Там наліво вода, а направо вогонь,
попереду провалля і скали,
хай не буде шкода тобі здертих долонь,
та безхмарного неба замало.
Ні вернутись назад, ні його обійти
не вдавалось ніколи нікому
у вогні тіла гарт, волі гарт у води,
ну а гори бальзамом від втоми.
Що зберіг - не згуби, що не зміг - доведи.
що не встиг заверши усе в пору.
Доки жар у вогні, життєдар у воді,
а у горах негаснучі зорі.
Є нев"янучим цвіт, доки світить зеніт,
доки попіл не висушив море,
доки вистачить сил для натруджених крил
боронитись від вітру у горах.
своєрідний гімн... чи навіть "заповіт", у крайньому разі -- мудра настанова вийшла у Вас, пане Ігорю... пісня на честь мужності і стійкості, власне -- ЛЮДЯНОСТІ! -- людини...
Борода відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Валю. У кожної людини є своє перехрестя - час вибору, злегковажити яким не варто...