Холодом повіяло несподівано…
Це напевно вона…
Чарівно й незрівнянно
В прозорих шатах пройшла.
В неї інеєм покриті вуста
І надзвичайно блакитні очі.
Не приступна, як фортеця вона
І холодна, як зимові ночі.
В холодних руках своїх
Вона гарячі серця тримає,
І заморозивши до смерті їх,
На землю кидає.
Колись в її серці було тепло
Й коханням воно було сповнене.
Зрада заморозила його,
Й тепер воно ядом наповнене.
Холод у серці несе вона,
Холодними пальцями вбиває.
Він зруйнував її життя,
Й за це вона інших карає.
