коли є перспектива втратити,
найбільше починаєш цінувати.
і вже не сила поглядам зрадити
та почуття свої вбивати.
а розуміння, яким важливим
це було у ті часи,
стає видінням твоїм жахливим
і змушує ношу смутку нести.
тоді світ вернеться з ніг на голову,
кожний твій подих - немов останній.
слова вже не золото, а лише олово.
докір сумління тоді - безкрайній.
дії лише повернути все в змозі,
новий виток кохання зростити.
серця не валяються у наш час на дорозі,
ті, що здатні легко простити.
