Людське життя нагадує мені людську оселю. Не кожен господар хоче запросити простого перехожого до своєї оселі, простого бродягу. Кожен хоче бути впевнений у своєму гостеві.
Хто ж його зна , можливо, простий перехожий може бути вбивцею, а може бути вірним другом, але ніхто не хоче просто так ризикувати. Бували і такі хоробродухі, що насмілювались впустити таку людину, та ,либонь, зазнавали розрухи у власному домі. Та коли людина все таки потрапляє до тієї омріяної оселі , у якості візитора, вона залишає слід свій на підлозі, на стінах , у пам’яті цього дому. Буває таке , що люди не скидають своє взуття, зневажуючи прохання власника, і залишають сліди від бруду через свою підошву. Досить часто такі сліди легко відмити, відчистити. Ми ж сьогодні живемо у дні , коли наука робить такі відкриття, що не здатна сама пояснити, тому науковці розроблюють всілякі хімічні засоби, порошки, креми, щоб це все відчистити. Але траплялось таке, що і цього замало. Бруд в’ївся надто сильно у поверхню. Та не все так погано як здається. Іноді люди приносять у дім не тільки подарунки, а й трошки світла, бо і у їхньому домі теж гостює світло. Того блиску і сяйва ми ніколи не забуваємо і не зможемо забути. Чи ж може забути сліпий той день, коли перестав ним бути і побачив світло? Думаю, ні. Кожен хоче , щоб та людина, яка дарує нам такі порції світла залишилась з нами назавжди, проте це не можливо.
Вони повинні збирати і надалі це світло, тому такі гості сидять у наших кріслах найменше, але залишаються у пам’яті дому і залишають те світло, або хоча б згадку про те світло. Я дякую, що і в моєму домі були такі візитери, їх було мало, проте вони і надалі найбажаніші і найочікуваніші гості моєї оселі.(с)