і знов тупий біль пронизує серце
холодом гострим наповнює все.
у вухах, я чую, як важко так б'ється
оте, що у грудях життя ще несе.
все тіло налите свинцем і залізом,
і дихати важко, рятунку нема.
а хтось вже збирає на той світ валізи
його не тримають. тут тиша німа.
втекти б мені зовсім, втекти і сховатись,
таке щось страшне десь за мною іде.
й під ліжком чекати і дочекатись,
як страх той огидний мене омине.
я зараз шукаю те ліжко чарівне,
під нього залізу і буду чекати,
коли невідоме страшне оте зникне,
бо я утомилась, я так хочу спати.
