Звучить в кімнаті фортепіано-
а за вікном весніний дощ.
Уже на світ з"явився ранок,
проливсь по схилах сонних площ.
Так гарно на весні буває,
коли, прокинувшись од сну,
трава і квіти знов буяють,
смакують нову новину.
Все те ж лунає фортепіано,
в вікно вривається блакить,
останній сніг топіру станув,
і в грудях знову щось щемить.
І знов весна, і знову птахи,
і знов відроджується світ-
класичний твір, ліричний нахил
впродовж останніх тисяч літ.
Туман гуляє по столицях,
весь світ поринув у весну,
незмінна міміка на лицях
немов прокинулась од сну.
мені так сумно не світанку,
коли оглянешся на мить:
Звучить безсмертне фортепіано,
та лиш для обраних звучить...
