Заснули за вікном сніги,
Заснули друзі й вороги,
Заснули в Пеклі і в Раю,
А я і досі ще не сплю.
Розклала на безмежнім полі
Свою чудну складанку-долю.
А як зібрати – ще не знаю,
І так, і так перекладаю,
А візерунок не виходить
Немов лихий рукою водить.
Уже зовсім замерзли руки,
І серце тисне од розпуки…
А ранок доти не прийде,
Поки малюнка не буде!
Лиш мовчки сльози витираю,
Я допомоги не чекаю…
Хоч плач, поки луна піде –
Ніхто на поміч не прийде…
І на морозі під зірками
Впаду під темними думками…
***
Гаряче серце сніг розтопить!
Біда мене таки не схопить,
Бо є ще на землі ЛЮБОВ,
Що світ рятує знов і знов.
Усі – дорослі та малі,
І злидарі, і королі
Її жадають все життя,
Ще – розуміння, співчуття.
Вона ж – і грішна, і свята,
Буває іноді «не та»…
Але дає бажання жити,
І сподіватись, і творити,
Плекать ілюзії, надії,
І потаємні дивні мрії…
Вона – в усіх, вона – усюди,
Але сліпі бувають люди,
Бо кожен ту шука частину,
Де буде добре в цю хвилину,
А ширше оком не кида,
Що поруч є чиясь Біда.
Її ж, Любов, шукать не треба.
Вона у Сонця є, у неба,
У пісні лагідній лісів,
У звуках наших голосів.
Вона у серці є у тебе,
Туди лишень заглянуть треба
І двері ширше відчинить,
Аби на волю відпустить.
Хай розквітає, як уміє,
Хай душу ще чиюсь зігріє,
Комусь розрадою буде,
Комусь хоробрість віднайде.
Творити може чудеса –
Це її сила і краса.
Хоч і не завжди так буде,
Та все ж сторицею прийде
Назад до тебе ще не раз
Стинать гіркий полин образ.
Бо у житті, як і на ниві, -
Що сієш – те собі ж і жнеш.
Якщо любові не даруєш –
Собі любов не знайдеш теж.
Я вірю в доброту людини,
В любов, у широту душі,
Тим і живу я… Так живу я…
І дивні пишуться вірші…
"Її ж, Любов, шукать не треба.
Вона у Сонця є, у неба,
У пісні лагідній лісів,
У звуках наших голосів.
Вона у серці є у тебе,
Туди лишень заглянуть треба" -
І двері ширше відчинить,
Аби на волю відпустить.
Innessanew відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00