Банальність, в’їдлива банальність,
Руйнуючої сили напилась.
Ця обпікаюча і скривлена реальність
Невдачами-дощами полилась.
Ховаючи в долонях небезпеку,
Тамуючи бажання, як вогонь,
Дивитимусь на рай мій лиш здалеку,
Шматочки льоду прикладаючи до скронь.
Змінити щось, хіба на те є змога?
Коли весь світ тобі кричить: «Ага!
Спіймали біля райського порогу і
Зась вам щастя. Любите? – Дарма!
І злими язиками бруд здійнявши
Все світле, ніжне, сповнене тепла
Змарнили, злий оскал сховавши,
А де ж подоба ваша та людська?
Судити всяк мастак, а розуміти?
Не всім дано, бо заздрість же сліпа.
А що лихого в тім щоби любити?
Ми ж всі тут люди і не без гріха.
27.03
