уста холодні чекають поцілунків життєдайних,
хочу рук моїх твоїм рукам вже не зігріти
в куточках тіні тихо плачуть – наші діти
і мріють імена отримати, бодай, звичайні…
накрию скатертину білую мого терпіння,
а ти кавово-чорного мовчання приготуєш
дві філіжанки кинуті….і чорна кров мене гартує…
я не чекала до…, та й нині не чекаю на спасіння.
струмки гарячі, чорні, ніби ночі сльози
течуть в долоні, шукаючи собі притулку
напевне, пишуть тобі доповідь-цидулку,
по скатертині білій, впиваючись в зап’ястя як занози
уста холодні іще чекають поцілунків життєдайних,
хочу рук моїх твоїм рукам холодним не зігріти.
І правда це, і ніде правди діти,
Як ніде діти слів оцих печальних
13.11.11
