Сьогодні небо стало враз порожнім,
Хоч сонце наче впаяне в зеніт,
За обрієм живе десь грім тривожний,
І пташка не припинить свій політ.
А просто взявши костур, окуляри,
Закривши двері міцно на замок
Пішов небесним схилом в земні далі
Старий і бородатий дядько Бог.
Чи занудився він у себе вдома,
Чи планова гімнастика для ніг –
Ніхто не знає. Та одне відомо:
Він вже не може бачити усіх.
Тож вбий мене сьогодні, сміливіше!
Ти ж так хотів цього, так мріяв, так...
Тебе утримував від вбивства лише
Банальний, безпідставний зараз страх.
Я заважала дихати і жити,
В усіх твоїх невдачах винна я.
Убий, звільнись. Все буде шито-крито,
Тобі не світить з раю вигнання.
Я не зізнаюсь і в огні пекельнім,
Не знайдуть люди, не побачить Бог.
Тобі не доведеться вже ретельно
Своє життя ділити на нас двох.
А я доп‘ю нарешті всю отруту
Твого кохання, твоїх дивних чар.
Розбий же швидше з‘єднуючі пута
Одним ударом, сильним, від плеча.
* * *
Ти щось говориш про надмірну різкість,
Мою шаленість, згущування фарб,
Дурні ідеї, що беруться звідкись,
І почуттів неоціненний скарб.
Ти зараз генеруєш стільки ласки –
Коли потрібно, робишся м‘яким.
А я стою і думаю про слабкість
Під небом, яке стало враз пустим.
