(Для людей які швидко забувають про свое походження)
Їде жить Микита Сало із села у місто
Стало в батьківській оселі вже йому затісно.
Щоби жизні городській якось дати ради
Йому друзі надали „серйозні поради”.
Ти ж у містові веди, себе дуже чемно.
Як захочеш по нужді не шукай де темно.
Знайди швидше туалета, а не деревину
Бо якщо побачить мент - дасть кийком у спину.
На вулиці не кричи, в хустину шмаркайся,
Пальці в носа не стрімляй і не матюкайся.
Бо скрізь люди городскіє – не якась худоба,
Всі культурнії такіє, так што смотрі в оба.
Як побачищ гарних тьоток – зубами не клацай
І за сраку їх, одразу руками не мацай.
Потерпи лиш пару днів, потім стане звично
Будеш чуствовать себе в городі отлічно.
Щоби радо зустрічав, як заїдем в гості,
Щоби морду не вернув стоя на помості.
„ Хто такіє і одкуда ? Я вас знатьне знаю.
Развє билі ми знайомі? Нєприпомінаю. ”
Тож не забувай село і на нас не тюкай,
Біля скроні не крути, по лобі не стукай.
На село ти не гони - нам у ньому мило.
Якщо будеш нас цуратись то НАЧИСТИМ РИЛО!
