Під горою,долиною річка Жван біжить,
Над водою біленькая хаточка стоїть.
Стоїть хатка біленькая не рік і не два...
Чого ж моя зажурилась сива голова?
Того вона зажурилась - у чужім краю
Доведеться помирати. На біду свою
Залишив я білу хатку,річечку малу,
Та душа моя ще й досі блудить по селу.
Кожен кущик,кожна стежка, ще раз, ще раз,ще...
Лиш згадаю,-і поллються сльози із очей.
У хатині, в самотині, батько й матір ждуть
Своїх діток завіяних. А вони не йдуть.
Біжить річка,хлюпочеться,ясени шумлять...
Тихше! Тихше! Я благаю! -
Батько й ненька сплять!
Батько й ненька не сплять , - чають,
Що діти прийдуть,
А ті блудять десь по світу,
Місця не знайдуть.
Що шукаєте ви в світі ?
Що там є такого,
Що немає в рідній хаті
Що вам з світу того ?
Прийдіть діти в рідну хату
Пригорніть батьків,
Подивіться рідним в очі,
Хватить тих світів !
Василь Царинюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Поки ті діти усвідомлять,що батьки і рідна хата це найкраще і найдорожче у житті,то,дивись, вже й нема куди вертатися. Як,наприклад,у моєму випадку.
Ой! Щиро дякую! Хоч я вже і старий,але всеодно приємно. 
