Сміюся, а душа болить, –
Я в дзеркалі когось стрічаю.
Він дивиться так, ніби спить, –
Його єством всім відторгаю.
Ні, то – не я! Я – не старий!
Ослаблі руки, тіло дряхле...
Та все ж , облиште. Я – такий.
Десь поруч молодістю пахне.
Лунає сміх і радість б’є
Із їх напруженого тіла.
Не зрозуміти їм мене,
Чого б душа моя хотіла.
Та і навіщо їм старе,
Де кров холодна вже не грає?…
Не осягнути їм одне,
Що серце й дотепер кохає.