І
Ще здавна я навчивсь охоче
Йти з гордо піднятою головою,
Свідомістю холодною й твердою;
Я пред царем не опустив би очі.
І, люба мамо, часто хочеться сказати:
Зникає моя мужність із гордою,
Блаженно й солодко поряд з тобою;
Ласкавість та, яку не описати.
Душа, яка таємно підкоряє?
Твоя душа, їй перепон немає;
Відважна й світла, до небес літає.
А спогад мене мчить і терзає:
Якийсь невірний крок мій причиняє,
Сум твому серцю, яке любить мене й знає.
ІІ
У божевільну мучить тебе покинув,
Коли хотів до краю світу я дійти,
Побачити любов, її знайти –
Таким я у життя полинув.
Шукав любов усюди без упину,
І кожним дверям простягав я руку –
Так жебрав я любові запоруку;
Отримував лиш ненависть – холодну днину.
An meine Mutter B. Heine
I
Ich bin’s gewöhn, den Kopf recht hoch zu tragen,
Mein Sinn ist auch ein bißchen starr und zähe;
Wenn selbst der König mir ins Antlitz sähe,
Ich würde nicht die Augen niederschlagen.
Doch, liebe Mutter, offen will ich’s sagen:
Wie mächtig auch mein stolzer Mut sich blähe,
in deiner selig säßen, trauen Nähe
Ergreift mich oft ein demutvolles Zagen.
Ist es dein Geist, der heimlich mich bezwinget,
Dein hoher Geist, der alles hühn durchdringet
Und blitzend sich zum Himmelslichte schwinget?
Quält mich Erinnerung, daß ich verübet
So manche Tat, die dir das Herz betrübet,
Das schöne Herz, das mich so sehr geliebet.
II
Im tollen Wahn hatt‘ ich dich einst verlassen,
Ich wollte geh’n die ganze Welt zu Ende,
Und wollte seh’n, ob ich die Liebe fänge,
Um liebevoll die Liebe zu umfassen-
Die Liebe suchte ich allen Gassen,
Vor jeder Tür streckte ich aus die Hände,
Und bettelte um g’ringe Liebesspende –
Doch lachend gab man mir nur kaltes Hassen.
Класика-це вічне. 
У слові "мучить" Ви пропустили "у". 
Чи повинно бути "мчить" ?
дякую, що пiдказали
