Я не люблю людського галасу,
Я втомилася від юрби,
Щось зі мною мабуть та й сталося,
Ох, набридли люди мені.
Хочу зачинитися в "палаці"
І дивитися на світ крізь пальці,
Писати з вечора і до рання,
Про нерозтрачене ще кохання.
Про сивину вже на скронях,
Та про холод у моїх долонях,
Про радість і про печалі,
Про почуття, яких так чекали.
Я і ти, друзі... а не вороги,
Нехай обходять наші дороги
І не шукають зустрічі вони,
Бо захистять нас від зла молитви.
Пишу тобі листи-вірші,
Шукаючи в посланнях розраду,
Чом би й ні, вона для душі,
А ти мені, щось гарне порадиш.
Я хочу тиші та вітер свище...
Передрікає холодні дощі,
В серці, якийсь дивний від того щем
Та я прожену його біль вночі,
В поцілунках і обіймах твоїх,
І забудемо тоді про все ми...