Нещодавно в моїй редакції,
У газеті, що пишуть щодня,
Написали про еміграцію,
- Тему вибрали не навмання!
Там писали про кого? Про Наших,
За кордоном працюють вони,
Не їдять вони нашої каші,
Їм до смаку чай і торти.
Від’їжджаючи на заробіток,
Виклик кинувши прямо в спину,
Залишили тут жінку і діток,
Проміняли на гроші родину.
І сказати, що то в них робота,
Не жалкують вони ні за чим,
В мене знову душа у скорботі,
Я душею у горі людськім,
Обливається серденько кров’ю,
Коли потяг відвозить знов їх.
Бо сім’ю не зігріють любов’ю,
Не подума ніхто, про таких,
От такими, своїми вчинками,
Вони витерли штампи у паспорті,
І любов відчувають лиш мріями,
Так лишились сімейної радості,
Поломали сімейні кордони,
Рідних кинули на призволяще,
Служать мабуть мамоні,
Не їдять вони нашої каші!