Стирає пам'ять всі минулі дні,
Замулюють єство буденні справи.
Ніщо не вічне в темній бистрині
Далекої убитої заграви….
Та знаю я, що ти у мене є,
Моя опора, мій далекий радник!
Моє нутро тобою лиш жиє,
Знайшов нарешті прихисток берладник!
З твоїх очей я скупо вроду п'ю,
Із уст я вловлюю лиш наймиліші звуки!
Тебе не бачу - хмурим постаю,
І не під силу втримати розпуки…
Та знаю я, що хоч далеко ти,
І, може, й не зустрінемось ніколи,
В мені зуміло щастя прорости!
Натхнення породила стоголове…
Тобі я вдячний, ти мій оберіг,
Кумир, що так приносить вдачу!
Без тебе жити далі я б не міг!
Хоча й нічого я тобі не значу…
