сьогодні наступаю втретє на ті самі граблі
і лже-коханців згадую… та їх до себе ваблю
висмикую з макітрі мляві білі коси
й загадки не загадую… вбираю пОстіль
лягаю гола й неприкрита – сторч у згубу
(цнотливість ?) свою душу в їх обіймах гУблю
приймаю в дар нестримно-похітливе тіло
а в носі роз’їдає запах поту й мила
і завтра всьоме проклинаю свій непотріб
свої чуття замолюю й складаю в сивий погріб
і заново приманюю все тих таки коханців
…
навчать мене ті граблі?.. чи затиснуть в дверях пальці?...
серед думок як між рядків десь воно є хто його знає.. це мотив із пісні.. відчувається ваша зневіра.. в собі.. таке відчуття що ви заставляєет себе так думати про себе.. і це все йде від попередніх стосунків які навчили вас лише себе зневажати ... бо ваші партнери так ставилися погано до вас.. але всі ми не такі .. просто наше его глушить завжди наше Я.. ви заслуговуєте всього найкращого .. повірте в це.. і ви станенте щасливою.. цей вірш це крик вашої душу.. він досить болючий .. але це означає що душа жива... а це головне ... все буде добре...
Троянда Пустелі відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую Вам! надто приємно читати такі коментарі... чесно. і надто важливо.
