В пам'ять брата Ростислава.
Брати й сестри однокровні
Киньте пересуди,
Бо з одного гнізда-дому
Вас вивели в люди.
З джерела одного воду
Ви спраглі ковтали,
Перші кроки одні руки
Ступить помагали.
Завдавали стусанів,
Ви один одному
Та мирились, як інакше ?
Щоразу потому.
Як вам заздрили ті діти,
Що братів немали, -
І сестер, яким волосся
У коси сплітали.
Тож бережіть ті зв'язки,
Що вам дані Богом
Не скверніте пам'яті,
Ділячись порогом,
Який разом оббивали
Разом й доглядайте,
На шматки отче гніздо
Не передирайте.
Бо що рідная кровина,
То рідна у всьому
До вас у лиху годину
Хто прийде додому?
Хто порадить ? Хто поможе?
Як не брат з сестрою,
Хто розділить тяжку ношу
Разом із тобою.
Обніміться брати й сестри,
Поки ще живії,
Бо є такі в кого згасли
Вже на то надії.
Відлетів й мій брат у вічність
В клині журавлинім,
Заблукала душа його
В пуху тополинім,
В осокорах над Дніпром,
В вербах над Серетом,
Залишилася на спомин
Тужливим сонетом...
Обніміться брати й сестри,
Поки ще живії,
Обніміться і не дайте
Ви згасти надії.
