Нишком, тишком шурхотить дощик по даху,
Наче миші тупотять і хрумкають квасолю
Чи то трощать сонях. Я вже зовсім не сплю
Бо стук, тук, тук стукає й у моїх скронях.
По стелі немов ціпком б’є, бовкає горохом,
По шибкам він вибиває азбукою Морзе
І я підбираюсь до вікна тихеньким кроком,
Щоб розшифрувати листа та не дає гроза.
Кап, кап, капотять сльози дощові на подвір’ї,
А посеред хмар шугають блискавки вогняні,
Громихають громи, лякаючи запізнілих
Пішоходів, що човгають по дощовій воді.
******
Чи розбитих скельцях люстерка місяця і зір,
Що так люблять милуватися собою у склі,
Після дощу в калюжах-озерцях, що на землі,
Ступаючи на сріблясте відображення їх.
