Твій погляд приховує в собі незміряну кількість
Жахливих для мене, болючих для мене подій...
... Нанизую мовчки на себе обпалені кільця.
Чим далі — тим більше. Тим важче надії моїй.
Ніщо не спроможне кохання моє зруйнувати.
Що зробиш — так сталось... (Я трішки філософ усе ж).
Та хто його знає, що вибереш Ти —
Чи палати,
Чи в пустку самотню мою Ти до мене прийдеш...
Засліплений сяйвом Твоїм, я відкинув свободу.
Ніколи собі не наважусь сказати: «Спинись!»
І навіть якщо затягатимуть пута під воду, —
Не буду пручатись, піду з головою униз.
Обпалені кільця стискають мене, мов удави.
Мовчу і не борсаюсь.
Хай вони в мене вростуть,
Моїм стануть тілом.
Я витерплю, звісно.
І навіть
Очима не кліпну, щоб скинути плетиво пут.
Так мало потрібно мені, щоби бути щасливим.
Присутність Твоя і надія на вірність Твою...
Хіба це таке нездійсненне, таке неможливе?
... Обкручений кільцями, мовчки стою на краю.
