На рибалку раз із кумом
Вибрався Микола.
А до них ще причепилась
Кумова Віола.
На крутому бережечку
Біля моря сіли,
По чарчині пропустили,
Вудки наживили.
Сидять собі, але кльову,
Як на гріх, немає.
Тут Микола сіда в човен,
І кума сідає.
Відпливли з півкілометра,
А там риби – просто тьма.
Наловив він чималенько,
Не відстала і кума.
Раптом море, як сказилось:
Зашуміло ,загуло,
Підхопило їхній човен
Та й у море понесло.
Тут Микола схопив весла
І до берега гребе.
Ох,і тяжко йому, важко,
Сильний вітер в лице дме.
А кум біга, мов скажений,
Б’є себе у груди:
- Викинь к бісу ти Віолу,
Гребти легше буде.
