Сльози нагортались на очі.
Ось вона безкрая тайга, ось воно те, чого я чекав, про що знав, чого хотів, і чого боявся.
– Небеса!!! *кричить від того як скрутило всередині* Дайте мені сил! СОНЦЕ!сонечко...ти котре тут пів року світить, а пів року ховається...ДАЙ ЖЕ І ТИ МЕНІ СИЛ!
*падає на землю, вона злизує його сльози* А ти, кохана Земле, дай мені притулок, і дай мені харчі. Одного дня, я вийду з свого кокона-берлоги, тільки ви не лякайтесь мене. Дай мені силу іти по тобі.
– Самотності нема. *бере у руки землі* Я ВАМ ДУШУ ВІДДАМ, ВИ ЧУЄТЕ!Я ВІДДАМ ВАМ ВСЕ, ТІЛЬКИ ЗРОБІТЬ МЕНЕ ЗВІРОМ!ХАЙ Я НЕ РОЗУМІЮ ЩО РОБЛЮ, ХАЙ МНОЮ ВЕДЕ ІНСТИНКТ! ЗАБЕРІТЬ МЕНЕ В МЕНЕ І ДАЙТЕ МЕНІ СИЛ!
*піднімається*
– Ось він, край землі де навіть за допомогою кричати безцільно. ВІТРЕ! БРАТИКУ! Не дай нікому знайти мене... Я буду будувати, себе.