До руки звабливої її
доторкнися –
бризне свіжим соком,
ніби жінка в значенні високім,
що за словом „родження” стоїть.
Спий устами юний чистий хміль –
не обманешся, спокусою потятий,
увійди у лоно її свята,
полюби – лиш зрадити не смій.
Щоб в екстазі пристрасті без меж
забриніли струни піднебесні,
в груди вдарили і скресли серцем весни –
не згаси розбурханих пожеж.
Хай вона в полоні пломінкім
колихнеться жаром, цвітом, листом,
диких перс розхристаним намистом,
соком пересичених струмків.
Пий перлини перших ніжних рос,
як спивають птахи на світанні –
ніби спраглим подихом останнім,
без якого небо знемоглось.
Жінка і весна – життя пульсує ,
ніжно проростає серця ритм
в безкінечний часу алгоритм,
що від атома до вічності є всує.
Істини висотну глибину
сховано під крила вій в зіниці.
Осягти спроможні одиниці,
серцем полонить
її одну.
Зі святом Вас, Олено. 
