Спокійний день, нічого не очікуючи і не думаючи, гуляла з друзями. Зненацька зловила поглядом посмішку. Ти щось так впевнено розповідав. Гомоніли твої вуста.
По незвичайному простий і красивий. Зашаленіла.
Ти з’явився ніби нізвідки і вселив надію у життя. Подарував посмішку і сенс у завтрашньому дні. Але пробирає морозом по шкірі від тих пісень, якими промовляє твоя душа, закутана від морозу у сміх та жарти. І від того, ще безнадійніше. Так би обійняти і зігріти те, що плаче на глибині. В мені щось змінилося, майже непомітно, але й так кардинально.
Перетворилася в робота, стала мало спати, їсти, розмовляти, але весь час пити каву і думати, думати.
Повз мене пропливали люди, пролітав час, програвались пісні, наче в касеті - не перемикаючись.
Я помітила, що стала самотньою. Але ж самотність - це просто шлях втечі від самої себе, від свого страху. Найсумніші – це ті, які весь час посміхаються і жартують. Я такою була, колись. Просто ненормально позитивною, але насправді, за сміхом ховала себе - істинну. Гралась в ілюзію.
Здається купа вільного часу, а я втрачала його на прослуховування чогось сумного, прочитання чогось філософського, перегляд чогось жахливого.
От поїхати б звідси, по англійському, не прощаючись. І лише для когось це буде приводом щоб нарешті побачитись.От хоча б на вечір, відчути, наскільки ти для мене рідний і водночас чужий.
Зненацька закортіло малювати серця, відкривати тобі таємниці, носити спідниці і насолоджуватись життям . Поїхати кудись – і абсолютно байдуже куди. Чи просто назвати все це одним словом – кохати.
Ні ну от скажи мені: любов – це лікується взагалі? Бо в мене це неначе хронічна хвороба, проявляється періодично в ту саму пору року, а потім дає важкі ускладнення. Ось як зараз. Я втрачаю тебе, стрімко – стрімко, наче тебе відносить швидкою хвилею.
В такому спокої зустріла тебе, а проводжаю у істериці, яка пронизує, оперізує жахом, зриває дах. Залишає бажати кращого. Дякую тобі зате, що я зараз така, яка є, за те, що ти зробив мене такою. Дякую за те, що мені є що згадати.
Хоча й зараз не весна, але всі ці думки підштовхують до думки - що це все ж таки "кохання". Але не потрібно від нього шукати ліків, хворіти ним - надзвичайно прикольно, чого й бажаю
just me відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Удивительно, вы буквально описали "мою" историю)) Наверное и правда стоит поблагодарить того человека, с которым у тебя было связано много прекрасных и волнующих моментов, чем таить на него злобу и люто ненавидеть... Нет слов..))
just me відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
просто нужно искать позитив в негативе.=) и говорить спасибо людям - чья роль в нашей жизни уже с играна)
