Я звик до тебе, звик до щастя,
Що ти мені в долонях теплих
Принесла в сонячну годину
Під спів птахів в блакиті неба
І шурхіт хвиль в піску Дніпровім.
Тобою серце уквітчалось…
Троянд духм’яниих пелюстками
Думки укрились і поснули.
В м’якому сяйві дні квапливо
Ішли у літньому спокої
І не бажав я навіть думать,
Що осінь може задощить.
А за дощами, листопадом
Примчить у крижаній кареті
З вітрами буйними в упряжі
Хазяйка снігова – Зима.
Крига Дніпро скує могутній
І холод стане поміж нами
І погляд твій для мене згасне
І сонце зайде – ніч полярна
Світ в холодильник перетворить.
А гострий крижаний твій погляд
Аж до кісток мене проймає –
Породжує палке бажання
На тебе вихилить раптово
Повну цеберку кип’ятку.
Можливо, я таку цеберку
Наповнив власною рукою:
Палких віршів гарячу хвилю
На тебе хочу я хлюпнути
І відігріти твоє серце.
І повернути літо знов.
1985